Джерело: https://zagaltsivske-nvo.webnode.com.ua/psikhologichna-sluzhba/psikholog-pedagogam/
Подолання синдрому емоційного вигорання
Емоційне вигоряння – це синдром, що розвивається на основі безперервного впливу на людину стресових ситуацій, які призводять до інтелектуальної, душевної та фізичної перевтоми.
Шановні педагоги, пропонуємо вам 10 способів подолання синдрому емоційного вигоряння.
1. З’ясуйте, що саме вас тривожить. Проаналізуйте вголос. Поговоріть про це з близькими для вас людьми.
2. Не згущуйте хмар! Не робіть із мухи слона!
3. Керуйте своїми емоціями. Заплющте очі. Уявіть берег моря. Підніміть уявно руки вгору до теплого сонечка, глибоко вдихніть, повільно видихніть і посміхніться.
4. Використовуйте агресивну енергію в мирних цілях (спорт, танці, фізична робота).
5. Проблеми не треба переживати, їх треба вирішувати. Геть самопожертву й довготерпіння!
6. Дозвольте собі зайнятися своїм здоров’ям, отримуючи від цього насолоду. Робіть гімнастику. Адреналін дарує молодість.
7. Не забувайте хвалити себе.
8. Частіше посміхайтеся.
9. Намагайтеся планувати не лише свій робочий час, але і свій відпочинок. Установлюйте пріорітети. Керуйтеся принципом Ейзенхауера: непотрібні справи - у смітник.
10. Влаштовуйте собі свята! Живіть красиво! Станьте ентузіастом власного життя!
Як встановити довіру між проблемним підлітком і класним керівником
1. Уважно вислухайте дитину, прагніть до того, щоб підліток зрозумів, що він вам не байдужий і ви готові зрозуміти і прийняти його. Не перебивайте і показуйте свого страху. Відносьтесь до нього серйозно, з повагою.
2. Запропонуйте свою підтримку і допомогу. Постарайтесь переконати, що даний стан (проблема) тимчасові і швидко пройдуть Проявіть співчуття і покажіть, що ви поділяєте і розумієте його почуття.
3. Зацікавтесь, що саме турбує підлітка.
4. Впевнено спілкуйтесь з підлітком .Саме це допоможе йому повірити у власні сили. Головне правило в роботі з дітьми – не нашкодь!
5. Використовуйте слова, речення, які будуть сприяти встановленню контактів: розумію, звичайно, відчуваю, хочу допомогти.
6. В розмові з підлітком дайте зрозуміти йому, що він необхідний і іншим і унікальний як особистість Кожна людина незалежно від віку, хоче мати позитивну оцінку своєї діяльності.
7. Недооцінка гірша ніж переоцінка, надихайте підлітка на високу самооцінку. Вмійте слухати, довіряйте і викликати довіру в нього.
Як не дати загнати себе в кут
Кожен учитель розуміє вираз «важкі батьки», тому що педагоги точно знають, що не тільки діти можуть бути важкими. Іноді мами і тата скандалять, іноді телефонують у такий час, коли і близькі люди зателефонувати не наважаться. Є такі батьки, які вимагають, щоб ви ставилися до їхньої дитині особливо уважно або ставили тільки високі бали. Як правильно поводитися вчителю, спілкуючись з батьками, які часом поводяться так , що їхня поведінка заводить у глухий кут? Розгляньмо кілька таких ситуацій і знайдемо для них гарні й правильні рішення.
Розгніваний тато практично вривається в клас або вчительську. Він гнівно вигукує різкі фрази, звертаючись до вас, можливо, навіть ображає вас або школу. Ви не очікували такого нападу, не розумієте, у чому справа. Як з гідністю обернути подібну ситуацію на свою користь? Справа відбувається при дітях? Головне завдання — відвести розгніваного батька подалі від дитячих очей і вух. Але що робити, якщо такий батько вас абсолютно не чує? Розмовляти варто тільки короткими фразами, спокійним, але в той же час досить гучним і впевненим голосом.
- Пройдемо зі мною. Говорити ми будемо в іншому місці.
Або ось так:
- Вийдемо звідси. Зараз ми підемо в учительську і там спокійно поговоримо.
Агресивні люди поводяться напористо, але вони не очікують від вас спокійної впевненості у від повідь. А що робити, якщо тато продовжує кип’ятитися, і ви не можете вивести його «з поля бою»? Різко поверніться спиною і йдіть геть.
Як правило, приголомшений нападник мимоволі буде змушений піти за вами. І тут вже позиції змінюються. Він бачить вашу спину, але не обличчя. У вас є час прийти до тями, а його позиція нападника перетворюється на залежну. Але от ви пішли від дітей і тепер вам необхідно брати ситуацію у свої руки. Якщо ви маєте справу з агресивним співрозмовником, то вибирайте правильне місце для переговорів. Не заганяйте себе в кут своїми руками. Ззаду у вас завжди повинен бути шлях до відступу. Тобто, якщо батько буде продов жувати наступати на вас, ззаду не повинна виявитися стіна або глухий кут.
Не займайте таку позицію, у якій ви будете сидіти, а батько стояти, нависаючи над вами. Позиції повинні бути «на рівних». Тому краще розмовляти стоячи. Потік негативу не припиняється, але ви не чуєте ніяких конструктивних запитань чи ідей? Тоді скористайтеся гарним прийомом: скажіть, що вам потрібно піти ненадовго. Цей прийом допомагає збентежити співрозмовника. Той втрачає ґрунт під ногами, адже ви йдете, і йому якийсь час буде просто ні на кого нападати. Коли ви повернетеся, його запал уже достатньо спаде, і можна переходити до конструктивної розмови, вести яку вже будете ви.
За час вашої відсутності ви зможете продумати свої питання, які повинні бути чіткими і зрозумілими. Не варто говорити агресору, що з вами не можна розмовляти в такому тоні, що тут школа і т.ін. Краще сказати, що ви бачите, як він розгніваний і вам потрібно дізнатися причину. Але попросіть його припинити кричати і спокійно розповісти, у чому справа.
Маленький секрет: приходячи до школи, батько відчуває все те, що він переживав у дитинстві, коли був школярем. І якщо він раніше боявся вчителів, виступи біля дошки, повернення батьків зі зборів, то, змушений приходити до школи з приводу своєї дитини, він, уже дорослий, виливає свої старі образи на вчителів свого чада. Така дитяча позиція рідко буває конструктивною, тому не варто продовжувати бесіду занадто довго. І взагалі, якщо ви розумієте, що розмовляти з таким батьком вам занадто складно, ви спокійно можете покликати когось на допомогу — завуча, директора і навіть охоронця. Їхня присутність напевно заспокоїть розгніваного батька.
Батьки учнів телефонують вам у пізній час, незважаючи на вихідні та свята. Причому, розмови рідко бувають короткими. А вам ніяково сказати, що ви втомилися або вам потрібно робити сімейні справи.
Правила гри — ось що вам потрібно. І робити це варто на самому початку вашого знайомства з батьками. Ви берете новий клас. На першій зустрічі з батьками або на зборах закладаються основи ваших з ними стосунків. І саме тоді ви повинні розповісти їм про те, як буде вибудовуватися ваше спілкування: коли вони зможуть прийти до школи, щоб поставити вам питання про дитину, коли зможуть вам зателефонувати. Ось тут ви і повідомляєте, що телефонувати вам можна в будь-який будній день до 19 години (час, звичайно ж, ви встановлюєте самі, але межі не повинні бути занадто тривалими). Не дозволяйте батькам класу телефонувати вам занадто пізно. Ви повинні дати зрозуміти батькам, що готові завжди їх вислухати, зрозуміти і допомогти. Але ви так само повинні з перших хвилин спілкування показати батькам, що у вас є недоторканний час і витримати ту дистанцію, яка надалі не дасть їм турбувати вас вечорами.
Якщо ж деякі батьки все ж телефонують вам занадто пізно, то скористайтеся можливістю ще раз встановити межі вашого спілкування. Запитайте, що мама чи тато хотіли запитати, але не відповідайте на питання зразу, а домовтеся, що зателефонуєте завтра в робочий час. Будьте ввічливі, але тверді у своєму намірі не продовжувати розмову занадто довго. Дайте зрозуміти, що зараз поспішаєте, зайняті якоюсь важливою справою або відпочиваєте.
Але якщо вам не вдається згорнути розмову відразу і вона затягується на годину або навіть більше? Вам ніяково перервати співрозмовника, але ви не бачите можливості її закінчити, оскільки співрозмовник весь час говорить. Простий, хоча, можливо, не надто коректний спосіб — імітувати «обрив зв’язку». Ви можете перетелефонувати і продовжити розмову, але так ви перехопите ініціативу. Ви зможете сказати, що із задоволенням поспілкуєтеся зі співрозмовником в інший час, але не сьогодні. Будьте наполегливі і не попадайтеся на вудку любителя поговорити. Якомога швидше згортайте розмову і кладіть слухавку.
Що робити, якщо батьки звинувачують вас у недостатній якості викладання, у тому, що ви занадто погано вчите їхню дитину? Низький рівень знань, погані оцінки... Прикро?
Такі слова чути особливо прикро. Адже ви працюєте, не покладаючи рук, намагаєтеся допомогти і навчити кожну дитину. Розгубленість, образа — ось почуття, які відчуває вчитель у цей момент. І хочеться спростовувати слова батьків, довести, що це не так. Але ж подібні нападки найчастіше бувають результатом завищених вимог до дитини, бажанням бачити свою дитину найрозумнішою і найкращою. І це не стільки каміння у ваш город, скільки невпевненість у своїх батьківських силах, відчуття, що здібності дитини недостатньо гарні. Не завжди те, що кажуть батьки, і є істинним сенсом їхніх претензій. Переверніть ситуацію.
Для початку вислухайте батьків. Дозвольте їм виговоритися, при цьому ставте навідні запитання:
- Чому ви так думаєте?
- Як ви вважаєте, що саме не розуміє ваша дитина?
- Чи хочете ви прийти на урок, щоб подивитися, як проходить навчання?
Ваша відкритість завжди розташує до вас співрозмовників і скаже їм про те, що ви не згодні з їхньою думкою.
Деякі вчителі вважають, що«кращий спосіб захисту — напад». Вони звинувачують батьків у тому, що ті не виконують з дитиною домашні завдання, проводять з нею занадто мало часу. Але така розмова не буде конструктивною. Вам краще обмежитися короткою розповіддю і парою ілюстрацій до неї. Батьки позбавлені можливості побачити навчальний процес. Дозвольте їм бути присутніми на уроці. Поясніть батькам те, що вони можуть не зрозуміти. Розкажіть об’єктивно про здібності дитини, не забудьте знайти щось позитивне, адже якщо ви будете говорити лише про погане, то ваша розмова закінчиться ще гірше, ніж почалася. Покажіть дитячі зошити і прокоментуйте їх. Розкажіть, як оцінюєте роботи, чому саме так, на що батькам слід звернути увагу. Підкресліть, що ви — не противники, а союзники, одна команда, мета якої — дати дитині гарну освіту, підготувати її до життя, не забути про душевні якості.
Найголовніша формула успіху — знання, як спілкуватися з людьми. (Т. Рузвельт)
Найважче навчитися спільної мови. (А. Кумор)
Форми і стратегії завершення та вирішення конфліктів
· Помовчіть, зробивши паузу. Це допоможе вам обрати розумну тактику. Час допомагає забути те, що нас дратує.
· В конфліктних ситуаціях дуже часто хочеться постояти за себе і дати достойну відсіч. Тому ми так сильно переживаємо за те що говоримо чи робимо в подібних ситуаціях. Але якщо ви попали в таку ситуацію спробуйте скористатися порадою психолога Сильвії Бурстин «не відповідай одразу – краще почекати і подивитися що буде далі.
· Не грайте гру «Хто винен?» Конфлікт, як правило є результатом цілої серії подій. Це схоже на ефект доміно. В кінцевому результаті не можна винуватити тільки одну людину. Спочатку стається одне, потім друге, потім третє. В кінцевому результаті стається те що стається.
· Не піддавайтеся настрою іншої людини.
· Злість руйнує ваш розум. У стані злості неможливо конструктивно думати і шукати креативне рішення виходу із складної ситуації.
· Вчитель з медитації Норман Фішер стверджує: що б з нами не відбувалося, головною проблемою в конфліктних ситуаціях є наша злість. Вона створює хмару емоцій, яка заважає дати врівноважену і переконливу відповідь. Попрацюйте над собою: промедитуйте, зробіть гімнастику, прогуляйтеся на свіжому повітрі – дайте собі можливість відволіктися від проблеми. Робіть що завгодно, але перш ніж розбиратися з кимось, розберіться самі з собою.
· Не старайтеся зрозуміти дії іншої людини. Спитайте себе, якби інша людина спробувала зрозуміти про що ви зараз думаєте або чому ви робите зараз те що робите, наскільки близькими до правди були б його догадки? Ніхто крім вас не знає, що відбувається у вашій голові. Так навіщо старатися зрозуміти те про що думає твій співрозмовник? Скоріше всього ви будете неправі, а це значить, що ви надарма витратите час.
· Ваші думки це ще не факт. Наше тіло гостро переживає наші емоції – страх, напругу, тривогу чи стрес. Ми відчуваємо емоції на фізичному рівні і часто сприймаємо свої відчуття, як підтвердження того, що наші думки – це факт. « Невже я б почував себе так погано, якби не бук правий?» Тібетський вчитель Цокньі Рінпоче в ситуації, коли нас охоплює тривога, покаяння, страх чи злість, радить пам’ятати, що емоційний і фізичний стан, які ми переживаємо «реальні, але неправдиві»
· Як ви можете використати цю ситуацію для особистісного росту? Психолог Тара Бреч стверджує, що зациклюючись на злості , ображаючись на чиїсь слова чи дії, засуджуючи співрозмовника ми поповнюємо свій особистий запас страждань. Ситуація + наша реакція = страждання. Розбираючись зі своїми почуттями і запитуючи чому нас так сильно зачіпає та чи інша ситуація і що ці почуття говорять про нас самих – це чудовий час дізнатись про себе щось нове. Ситуація + роздуми + мисленєва присутність «тут і тепер» = внутрішній ріст.
· Ніколи не дозволяйте іншим збити себе з толку, навіть самому собі.
· Те що було, те минуло. Згадуючи про минуле ми часто стараємося зрозуміти , що можна було зробити інакше, щоб попередити конфлікт і його неприємні наслідки, але те що було вчора, воно залишається в минулому, а в минулому ми нічого змінити не можемо.
· Навчіться пробачати заради власного блага. Психолог Джек Корнфілд радить « Не вартує бути вірним своїм стражданням». Ми дуже вірні своїм переживанням і думкам про все погане, що з нами відбувалось. Так це було, так це жахливо, але невже це єдине, що формує вас як особистість? Ми пробачаємо інших заради того, щоб звільнитися від особистих страждань, перестати триматися за минуле і жити далі.
· Зробіть півтора хвилинну перерву. Щоб звільнити розум, потрібно розірвати хід своїх думок. Нейропсихіатр Ден Сігал стверджує, що «за 90 секунд емоція піднімається і спадає, як хвиля біля берега» Тому людині потрібно 90 секунд, щоб вийти з будь-якого стану. За 90 секунд спробуйте вдихнути і видихнути 15 разів – щоб не думати про людину або ситуацію, яка вас роздратувала. Це допоможе розірвати міцне коло – і разом з ним владу, яку мають над вами ваші негативні емоції
· Відповідайте кривднику добром.
· Пам’ятайте, що краще зосереджуватись не на грозі, а квітах, які з’являться завдяки їй.
Психолого - педагогічна допомога дитині, яка переживає втрату
Проживання в сучасному світі інколи стає небезпечним і психотравматичним. Найбільш незахищеними та вразливими перед психотравмою є діти та підлітки. Так, близько 45% дітей (до 18 років) переживають хоча б одну травматичну подію; від 25 до 35% дівчат віком до 16 років стають жертвами різних форм сексуального насильства; близько 10% дівчат та 1,5% хлопців до 16 років зазнають насильницького статевого акту. Психолого-педагогічна допомога дитині, яка переживає горе, вимагає від дорослих не лише володін-ня конкретними формами спеціально организованої психотерапевтичної допомоги, а й вмінням в межах повсякденного життя допомогти їй пережити горе, підтримати, запобігти розвитку неврозів. Оволодіння такими прийомами необхідне батькам, учителям, вихователям, всім дорослим, які працюють із дітьми, й можуть зустрітися з ситуацією, коли дитині потрібна допомога, підтримка, розуміння. Третина осіб, що пережили психічну травму, видужують спонтанно, дві третини страждають на вищезазначені розлади психічної діяльності, 50% з усіх душевних розладів внаслідок психотравми належать посттравматичному стресовому розладу.
Батьки і вчителі зазвичай розповідають дітям про прояви життя, але прагнуть уникати розмов і пояснень із приводу смерті. Проте досвід показує, що в сім'ях, де тема смерті не заборонена, де в доступних формах відповідають на запитання, дитина виявляється краще підготовленою до серйозних втрат, ніж у сім'ях, де дорослі всіляко ухиляються від таких розмов. Проте ідея ознайомлення детей із цією сумною стороною життя зустрічає значний опір дорослих, які вважають, що дітей слід захищати від подібних думок[3]. Найскладніше—повідомити дитині про смерть близької людини. Краще, якщо це зробить хтось із рідних. Якщо це неможливо, то повідомити повинен той дорослий, якого дитина добре знає й довіряє. Дитина може продемонструвати спалах гніву стосовно того, хто повідомив їй про смерть близької людини. Не потрібно в цей момент умовляти дитину взяти себе в руки, заспокоїтися, бо горе, не пережите вчасно, може повернутися через місяці або роки. Бажано, щоб дитина говорила про свої страхи, але не завжди легко її до цього спонукати. Потреби дитини здаються нам очевидними, проте мало хто з дорослих розуміє, що дитині потрібне визнання її болю і страхів. Вважається, що після похоронів життя сім’ї приходить у норму: дорослі повертаються на роботу, діти—в школу. На думку А.Андрєєвої [2], саме в цей момент втрата стає найбільш гострою. Через деякий час після трагедії в дитини може початися енурез, заїкання, сонливість або безсоння, вона починає гризти нігті, смоктати палець тощо.
Повернення до школи може бути важким. В цей період важко й боляче сприймаються будь-які слова навіть від добрих знайомих. Коли дитина прийде до школи, вчитель повинен сказати їй, що знає про її горе, щоб дитина не відчувала байдужість із боку вчителя.
1. Спостерігайте за змінами поведінки дитини. У перші тижні спостерігаються негативні реакції. Ставтеся до цього терпляче, не показуйте свого здивування, не дійте всупереч дитині.
2. Поговоріть з дитиною, якщо вона цього хоче, знайдітъ час вислухати її. Це не завжди легко зробити, та все ж спробуйте. Поясніть дитині, що ви хочете поговорити з нею, виберіть слушний для цього час. Під час розмови будьте уважними.
3. Оточуйте дитину любов'ю, увагою і фізичною турботою. Обійміть її, візьміть за руку. Дотик має для дитини величезне значения. Це дозволяє дитині відчути, що ви піклуєтеся про неї й готові їй допомогти. Саме зараз вона потребує любові, розуміння й підтримки.
4. Приверніть кращих друзів до дитини. Якщо вам вдасться зібрати кращих друзів дитини, поясніть їм, що, коли вмирає хтось, кого ви любите, розмови про цю людину допоможуть зберегти про неї добру пам'ять. Серед товаришів дитини може бути той, хто зможе її підтримати у «важку хвилину» в школі.
5. Будьте готові до запитань і завжди будьте чесними у відповідях. Дітей часто цікавлять питания народження і смерті. Дуже важливо знати культурний рівень сім’ї дитини, її релігійні установки.
6. Дайте дитині можливість висловлювати свої емоції відкрито. Не допускайте, щоб одна дитина виражала свою агресію за рахунок інших дітей. Для зменшення агресії маленькій дитині дайте різні коробки, ящики, папір, який можна м'яти, ламати й бити. Підлітку доручіть фізичну роботу, що вимагає значних зусиль. Якщо ваші очі наповнилися сльозами, не приховуйте цього. Покажіть дитині, що плакати не соромно. Заборона сліз протиприродна для малюка и навіть небезпечна, але не потрібно примушувати дитину плакати, якщо вона не хоче. Говоріть із нею про свої власні почуття.
7. Поясніть дитині, якщо вона вважає себе винною в смерті близької людини, що це не так.
8. Не слід вимовляти таких фраз, як «Скоро тобі буде краще». Ефективніше буде сказати: «Я знаю, що ти відчуваєш, і теж не розумію, чому твоя мати померла такою молодою. Я тільки знаю, що вона любила тебе, і ти ніколи не забудеш її». Визнайте право дитини на переживания.
9. Не перекладайте на дитину обов'язки дорослих («Ти тепер чоловік, не засмучуй маму своїми сльозами» — так інколи говорять навіть 8-річній дитині).
10.Налагодьте співпрацю в інтересах дитини: батьків з вчителями, вчителя з батьками.
11 . Не шкодуйте часу, коли, вкладаєте дитину спати. Розмовляйте з нею, заспокоюйте. Якщо потрібно, залишіть увімкненим нічник.
12. Встіновіть зв'язок між минулим і майбутнім дитини. Поясніть дитині, що життя продовжується. Покажіть перспективи майбутнього.
13. Спостерігайте за дитиною, коли вона грається. Сприяйте іграм, які знімають напруження. Дитина, яка перенесла травму, повинна мати можливість гратися з піском і водою. Корисними також будуть ліплення з пластиліну і малювання фарбами. Ці ігри й заняття мають сильний психотерапевтичний ефект[3].
З метою формування гнучкої стратегії поведінки, правильного емоційного реагування та саморегуляції, зняття психофізіологічних «затисків» і оволодіння прийомами релаксації стану учням можна запропонувати програму емоційно-вольової регуляції стану стійкості до стресу.
1. Налаштовування на оптимальний емоційний стан.
Учневі пропонують подумки пов’язати схвильований, тривожний емоційний стан з однією мелодією, кольором, пейзажем, жестом; спокійний, розслаблений стан пов’язати з іншою мелодією, кольором, пейзажем, жестом, а впевнений активний стан пов’язати з третьою мелодією, кольором, пейзажем, жестом. У ситуації стресу згадати спочатку першу мелодію, пейзаж або колір, потім другу, а потім третю мелодію, колір, жест, і повторити цей спогад кілька разів.
2. Приємний спогад.
У ситуації стресу для того, щоб позбутися тривоги і зайвого хвилювання, згадати і якомога яскравіше уявити (бажано детально) відчуття, ситуацію, у якій учень відчував повний спокій, був розслабленим (прогулянку полем, лісом, берегом моря або будь-яку іншу приємну ситуацію).
3. Контроль експресії.
З учнем треба обговорити те, у яких жестах, інтонаціях, усмішці виражається страх, упевненість, спокій. Учню самому корисно потренувати жести, усмішку, погляд у впевненому, спокійному стані перед дзеркалом, а інтонацію – за допомогою магнітофонного запису.
4. Корекція стану через зміну поведінки в ситуації підвищеного нервового напруження.
Зміну поведінки можна почати з:
а) уявного тренування. Ситуацію, що викликає тривогу, заздалегідь детально уявляють у важких моментах, що викликають негативне переживання, детально продумують власну поведінку;
б) потім можна провести репетицію. Програти з учнем ситуацію, що викликає в нього тривогу, виконуючи роль суворого екзаменатора або глузливого однокласника. Репетитор може зненацька змінити тон розмови,перейти до агресії, висловити нетерплячість, перервати учня, навіть грубо. Учень повинен на всі випадки відпрацювати "способи поведінки”;
в) учень може порепетирувати для себе нову поведінку, уявляючи образ улюбленого кіногероя, впевненого, холоднокровного "супермена” – увійти "в образ” і спробувати наслідувати його, "пожити” в ролі людині, якій щастить[3].
Перенесені психотравмуючі події в дитинстві, в великій мірі підвищують ризик психічних розладів в підлітків та дорослих. Важкі травми викликають порушення особистісного розвитку, низьку самооцінку, порушення міжособистісних стосунків (в тому числі подружніх та батьківства) у дорослому віці протягом тривалого часу, інколи – все життя[4]. Тим актуальнішим вбачається бажання та вміння оточуючих в межах повсякденного життя допомогти дитині пережити горе, підтримати, запобігти розвитку неврозів.
Література.
1. Абраменкова В.В. Справочник по психологии и психиатрии детского и подросткового возраста. СПб, Питер,1999.
2. Андреева А.Д. Психическое здоровье детей и подростков в контексте психологической службы. М.: Педагогика, 1995.
3. Гурьева В.А. Психогенные расстройства у детей и подростков. М.: Психиатрия, 1996г.
4. Гурьева В.А. Психопатология подросткового возраста. Томск, Изд-во Томского гос-го ун-та, 1994.
5. Кон І.С. Психологія ранньої юності. М.: Психологічна служба, 1991
6. Крогиус Н. В. Личность в конфликте. Саратов, из-во Саратовского гос-го ун-та, 1976 г.
Специфіка спілкування педагога з "візуалами", "аудіалами", "кінестетами"
У нейролінгвістичному програмуванні виділяють три типи людей з характерними для кожного з них особливостями взаємодії з іншими людьми: «візуали», «кіністети», «аудіали». До «візуалів» відносяться люди, які сприймають більшу частину інформації з допомогою зору. Люди, які сприймають більшу частину інформації через слуховий аналізатор, відносяться до «аудіалів». Ті, чиїм домінуючим каналом інформації являються відчуття, почуття називаються «кінестети». Деякі автори виділяють іще один вид сприйняття – «дискрети». «Дискети» - це ті, хто сприймає інформацію з допомогою цифр, знаків, логічних доводів.
Кожному типу людей притаманні окремі риси характеру, які проявляються у жестах, міміці, погляді, поведінці в конфліктних ситуаціях та ін. Як правило, у житті рідко зустрічаються представники «чистого» виду, частіше за все кожний з нас наділений рисами і одних, і других, і третіх. Однак домінування сприйняття інформації через один з каналів дозволяє говорити про окрему категорію. Вміння визначити домінуючий тип сприйняття світу у співрозмовника та знання особливостей його зовнішніх проявів необхідно педагогу для будування ефективного спілкування. Перераховані нижче характерні риси «аудіалів», «візуалів», «кінестетів» та «дискретів» можуть допомогти визначити ведучий тип сприйняття, краще зрозуміти співрозмовника (батьків, колег, учнів), та налагодити конструктивні стосунки з ними.
Отже, для «візуалів» характерна пряма розправлена поза з дещо при піднятою головою та плечима, високий і чистий голос, швидке голосне мовлення, погляд над оточуючими (у зв’язку з цим їх часто сприймають за зухвалих). Як правило, на батьківських зборах батьки-«візували» уважно конспектують сказане вчителем. У випадку, коли їм необхідно заповнити анкету або письмово відповісти на будь-які питання, педагогу слід мати на увазі, що там повинна бути інструкція у письмовому вигляді.
Оскільки «візуали» велику увагу приділяють одягу, намагаються виглядати гарно та носити стильне, доречне вбрання, педагогу, готуючись до зустрічі з ними, бажано врахувати цю особливість та одягнутися з більшою уважністю, підбираючи елементи костюма. Імідж педагога грає важливу роль для батьків-«візуалів», надто спостережливого. Велике значення при підготовці до зустрічі з батьками-«візуалами» мають також порядок та інтер’єр в кабінеті, де буде відбуватися бесіда.
Батьки, які відносяться до категорії «аудіалів», зустрічаються досить рідко. Зазвичай вони можуть виконати дану їм усну інструкцію одразу і правильно. Під час бесіди з ними для педагога важливо, щоб батьки самостійно обговорили свою проблему вголос, що, в свою чергу, може слугувати вдалим її вирішенням. Включенню таких батьків у діалог з учителем або вихователем можуть бути такі фрази, як «Давайте поговоримо…» або «Вислухайте мене…» та ін.
В деяких ситуаціях вирішення проблеми в класі педагог може використовувати рольові ігри, під час яких батьки-«аудіали» здатні в більшій мірі проявити свої здібності.
Оскільки для «кінестетів» характерні енергійність, непосидючість, труднощі при необхідності тривалий час втримувати увагу на одному об’єкті, батькам, які відносяться до даної категорії, важко витримати довгі батьківські збори, тривалі монологи. Якщо педагог пояснює такій матері або батьку засіб вирішення задачі або виконання вправи, краще не давати довгих усних інструкцій, а разом виконати декілька завдань.
Спілкуючись з батьками-«дискретами», педагогу бажано наводити факти, числа та слідкувати за логічною послідовністю своїх думок.
Вміння розпізнати різноманітні типи людей, в залежності від домінуючого каналу сприйняття, та розмовляти з людьми на їхній мові, використовуючи їхній активний словник – кожний фактор успішного спілкування в системі «педагог-батьки». Іншим не менш важливим та одним з основополагаючих факторів, які впливають на ефективність взаємодії педагога з батьками, являється вміння слухати співрозмовника. Щасти вам, любі вчителі!
.
Техніки позитивного звертання до учнів, що гармонізують соціокультурний простір
Техніка „Я висловлювання” (до класу і до окремого учня)
· Я хотіла б щоб ви (опанували, навчились, засвоїли) допоможіть мені, будь ласка, (зробіть, прочитайте, напишіть, виконайте) …
Техніка надихання (до класу)
· Я хочу вас навчити … Це не просте завдання, але я вірю, що кожен з вас опанує цей(… спосіб) і ви успішно справитесь з цим завданням. (до учня)
· Я ( знаю, відчуваю, бачу, вірю), що ти справишся з цим завданням і в тебе все вийде, зосередься і постарайся..
· Я вірю, що ти знайдеш в собі сили виконати це завдання.
Техніка схвалення (до класу)
· Я така задоволена, що ми всі сьогодні так дружно і злагоджено попрацювали
· Мені приємно про це сказати, що сьогоднішню тему ви так уважно слухали і тому так добре засвоїли. (до учня)
· Як добре, що ти повірив у свої сили і виконав це завдання.
· Як чудово, що ти не зупинився перед труднощами, а подолав їх.
Техніка спонукання (до класу)
· А зараз зосередьтеся, заспокойтеся і постарайтеся вловити основну думку. (до учня)
· Зосередься, подумай і зверни увагу на ось цей пункт.
Комбінація технік надихання-схвалення.
· Надихнути і схвалити як уже успішно зроблену справу. (до класу і до окремого учня)
· Я (вірю, знаю, відчуваю), що ми зробимо цю аплікацію і всі попрацюємо дружно і злагоджено, кожен добре постарається.
Комбінація технік надихання спонукання
· Я( відчуваю, знаю, вірю), що цю задачу зрозуміють всі, тільки зосередьтеся, уважно послухайте і ви всі зрозумієте.
Комбінація технік спонукання-схвалення (до класу і до окремого учня)
· Зосередьтеся, подумайте і ви дасте відповідь на запитання, яке я зараз поставлю.Я впевнена, що ви добре попрацюєте, дасте чудові відповіді.
Методи врегулювання конфліктів і запобігання їм
У конфліктній ситуації вчитель може спрямувати свою активність на те, щоб оптимізувати свій психологічний стан, краще зрозуміти співрозмовника, досягти взаєморозуміння з опонентом. У цій непростій справі він може скористатися арсеналом таких методів:
а) метод інтроспекції. Він передбачає уявлення себе на місці опонента, його думок, почуттів і виробленні завдяки цьому обґрунтованих висновків про мотиви і зовнішні спонуки його поведінки. За невмілого використання цього методу можна прийняти власні думки і почуття за думки і почуття іншої людини, неправильно відтворити образ опонента;
б) метод емпатії. Заснований він на техніці проникнення в переживання іншої людини. Цим методом послуговуються емоційні, здатні до інтуїтивного мислення особи, котрі, довіряючи своєму інтуїтивному відчуттю, своєчасно зупиняють інтелектуальні інтерпретації;
в) метод логічного аналізу.
Суть методу полягає в тому, що людина з раціональним мисленням, щоб зрозуміти співрозмовника, відтворює інтелектуальні уявлення про нього, моделює ситуацію, в якій він перебуває.
Оптимізація вчителем свого внутрішнього стану дає йому змогу зберігати внутрішній спокій і стабільність і завдяки цьому уникнути конфлікту, бо якщо один із опонентів зберігає стриманість, рівновагу, інший втрачає можливість розпочати конфлікт чи взаємодіяти у “конфліктному режимі”.
Учитель як посередник у конфліктних ситуаціях. Учитель не раз опиняється в ситуації, яка змушує його вирішувати конфлікт між учнями, батьками й учнем, іншим учителем і дирекцією школи. У такому разі він може взяти на себе роль посередника, дбаючи про розвиток конструктивних елементів спілкування та взаємодії, намагаючись в інтересах обох сторін змінити конкурентну орієнтацію “я виграв — ти програв” на установку співпраці: “я виграв — ти виграв”. Посередник не може зайняти місце жодної із сторін конфлікту, сила його позиції — в нейтральності щодо об’єкта конфлікту. Не менш важливо зберегти спокійний, збалансований настрій, уберегти учасників від впливу негативних емоцій.
Посередництво в конфлікті означає вироблення домовленості про час і місце переговорів, планування та організацію їх, інформування щодо проблеми конфлікту, примирення.
Така діяльність у педагогічному середовищі потребує особливої психологічної підготовки вчителя. Якщо він не впевнений у собі, то братися за цю справу не варто. Зважившись на посередництво, необхідно передусім стимулювати діалог між сторонами конфлікту, підтримувати позитивні тенденції під час розмови. Посередник не може приймати рішень, його завдання — підтримувати діалог. До примирення учасники конфлікту повинні прийти самостійно.
Позитивні виховні результати від використання методики посередництва в конфлікті виявляються в набутті його учасниками досвіду толерантного подолання його. Згодом вони вже без участі вчителя зможуть розібратися у своїх проблемах.
Конфліктам можна запобігати, розв’язувати їх і прогнозувати. Для цього необхідно вміти аналізувати й осмислювати їх основні компоненти. Завдяки прогнозуванню часто вдається запобігти негативному розвитку конфлікту, надати тривожним процесам позитивного розвитку. Для цього необхідно виявити істинні причини, що породили проблему, накреслити план дій з попередження негативного розвитку ситуації. Внаслідок цього передбачувані опоненти можуть стати союзниками, а вірогідність негативних наслідків конфлікту буде зведена до мінімуму.
Володіння технологіями управління і розв’язання конфліктів дає змогу педагогу створювати спрямований конфлікт. Наприклад, він може спровокувати у класі конфлікт з приводу успішності або дисципліни учнів. Залучаючи їх до розв’язання конфліктної ситуації, учитель активізує їх діяльність і досягає бажаних результатів.
Для зниження напруги, запобігання конфліктам у взаємовідносинах “учитель — учень”, а також для зняття стресових станів та збереження психічного, морального здоров’я учнів (психозбереження) педагоги використовують різноманітні засоби і прийоми:
а) прийоми позитивної взаємодії. Педагог порівнює досягнення дитини тільки з результатами діяльності в минулому, а не із здобутками інших дітей, використовує позитивне підкріплення перед оцінюванням; виявляє і відзначає позитивні мотиви дитячої діяльності. Зауваживши небажану поведінку школяра, він не демонструє подиву, а відверто висловлює своє розуміння його мотивів, почуттів, допомагає зрозуміти наслідки такої поведінки, захищає його від негативного ставлення тих, хто був свідком цього вчинку, а також від негативного самоставлення;
б) використання ігрових методів навчання. Педагогіка справедливо розглядає гру як один із найефективніших методів навчання і виховання дитини. Не менш значущий психорелаксаційний, компенсаторний вплив гри, оскільки вона знімає психологічне напруження, дає дитині змогу побачити себе в бажаній ролі чи на бажаному рівні самореалізації, зрозуміти логіку поведінки інших, свої помилки тощо;
в) проведення бесіди з батьками. У такому спілкуванні вчитель не може дозволяти собі звинувачень, прямих вимог. Раціональна його поведінка полягатиме у встановленні з батьками емоційно доброзичливих стосунків, демонструванні своєї зацікавленості в благополуччі, успіхах їх дитини.
За такої його налаштованості батьки почуватимуться невимушено, охоче ділитимуться своїми думками про дитину, не приховуючи сумнівів, тривог. Від педагога в таких ситуаціях вони чекають порад, підтримки, співучасті, і він не має права розчарувати їх у цьому. Якщо учень переживає певні проблеми або є учасником конфлікту, необхідно виробити спільну стратегію щодо їх подолання, бути зацікавленим і діяльним у досягненні позитивного результату. Головне при цьому — сконцентрувати свою увагу й увагу співрозмовника на майбутньому, чітко сформулювати цілі, переконати в можливості їх досягнення;
г) демонстрація педагогами й учнями позитивного мислення. Це означає пошук в усьому доброго, світлого, веселого, створення доброзичливої атмосфери і гарного настрою іншим, налаштованість на позитивні оцінки і висновки. Це привчатиме дітей бачити краще в інших людях.
Людина з позитивним мисленням не концентруватиме увагу на негараздах, помилках, похмурому настрої, хворобах, а шукатиме світле в житті. Дехто заводить з цією метою нотатник, у якому фіксує найприємніші події свого життя, навіяні ними враження і роздуми тощо.
З учнями педагог може провести відповідні розмови про значущість позитивного настрою в житті людини, методи, прийоми, техніки створення його собі й іншим;
ґ) використання релаксаційних вправ у роботі над собою та з дітьми. Повернути стан рівноваги, впевненість у собі можуть зображення свого настрою у формі малюнка; письмовий виклад того, що хвилює, і відкидання від себе аркуша паперу із зафіксованими неприємностями; концентрація уваги на диханні; ототожнення себе за допомогою уяви з улюбленим деревом; самомасаж рук, обличчя; приємні спогади дитинства; творче використання формул впливу на себе (“Я на все здатний, я здатний до величезних вольових зусиль”, “Я — людина смілива і впевнена в собі”, “Мене наповнють спокій, любов, радість”, “Чиста, прозора вода змиває з мене всі турботи і біль, хвилювання. Мене зігріває сонце, наповнює теплом, світлом, радістю і живою енергією” та ін.);
д) самоаналіз. Погляд на себе очима різних людей, з якими доводиться взаємодіяти, дає змогу реально побачити свою соціальну значущість, особистісні недоліки, комунікативні помилки і скоригувати свою поведінку;
е) творче використання відомих засобів психозбереження. Прислужитися в цьому можуть музика (допомагає позбутися напруги, смутку, виплакатися, підбадьоритися), малювання (зображення смутку, жаху, болю допомагає позбутися їх, а радості, натхненню — вселитися в душі), імпровізований танець (допомагає реалізуватися негативним емоціям, зарядитися позитивною енергією), думки (негативні необхідно відштовхнути від себе, щоб поліпшити настрій; віддатися думкам, здатним вселити добре самопочуття, бадьорий настрій), уява (уявлення одних символів допомагає позбутися смутку, наповнити організм, психіку силами, радістю);
є) використання психофізіологічних вправ (творчо дібрані індивідуальні способи самомасажу, розслаблення м’язів, фізична активність), спрямованих на психологічну саморегуляцію, поліпшення настрою і самопочуття.
Учитель, який володіє методами саморегулювання, запобігання, уникнення стресу, виходу із стресової ситуації, є ефективним комунікатором з колегами, керівниками школи, учнями і їх батьками. Його поведінка у непростих ситуаціях є унаочненням раціональної поведінки для учнів. Не менш цінні його рекомендації, поради, оцінки.
Детальніше тут: https://zagaltsivske-nvo.webnode.com.ua/psikhologichna-sluzhba/psikholog-pedagogam/
Коментарі
Дописати коментар